В Харькове выступили легенды украинской сцены



Чий виступ починається вчасно та триває понад три години? Хто виконує більше пісень на біс, ніж сама концертна програма? Чому на їхніх концертах здається, що ти знаходишся на величезному стадіоні, де навіть діти беруть участь у стейдж-дайвінгу? Чиї пісні залюбки слухають вже 20 років? Відповідь проста: це нестримний гурт-лісопилка, а точніше гурт музико-пилка «Тартак»!

В арт-клуб «Корова» завітав Сашко Положинський зі своєю бригадою музикантів, щоб відсвяткувати 20-річчя гурту концертом «Історія триває» у Харкові.

У цей вечір «Тартак» грав знайомі для публіки пісні, але без клавішника, проте звучали вони все одно класно, оскільки музику та тексти більшість шанувальників знають ще з дитинства.

З першої хвилини всі присутні в залі співали, пританцьовували, качали – хто однією рукою, хто двома, хто ногами, а хто головою. Ніхто себе не стримував. Програма виступу була дуже різноманітна, як зазначив Положинський, «туди-сюди» – трошки сумних пісень і трошки веселих.

Виконання композиції «Висота / Ніхто крім нас» заділа за живе. Танцювальні та сумні композиції вдало чергувалися. Під час виконання треку «Ритмотека» весь зал залюбки виконував вже традиційну вправу «пальчик». Далі кількість танцювальних вправ тільки збільшувалась. Під «Їм було байдуже» шанувальники бадьоро виконували фішечку, яку придумали давно саме у Харкові. Потім прозвучала «Я не хочу»  ̶ одна із знакових пісень гурту, основний зміст якої розкривається саме в куплетах.

Партію Каті Chilly в композиції «Понад Хмарами» дружньо виконували всі глядачі, стежачи за жестами Положинського. Після чого по спинах шанувальників ще довго бігали мурашки.

Останньою у програмі стала пісня «Жити». Сашко підсумував нею все сказане в попередніх чотирнадцяти композиціях.

Відсутність куліс в арт-клубі зіграла важливу роль у святкуванні. «Ми йдемо зі сцени, – сказав Сашко, – і вам здається, що вже все – закінчився концерт. Але ті, хто відчуває, що їм ще мало, починають кричати “на біс”. Ви кричите і не знаєте, вийдемо ми на біс чи ні. А ми п’ємо водичку і між собою обговорюємо, класно кричать “на біс” чи ні. Тут ми відчуваємо, що таки класно: “Ну що виходимо? Ні-ні, ще трошки почекаємо”. І якщо ви і далі кричите, тоді ми виходимо – лунає галас та аплодисменти. Всі відразу починають радіти. Я вам чесно здаю всі фішки, адже це хороші маніпуляції, які сприяють обміну позитивною енергією, в результаті чого люди йдуть з концерту щасливими і з радістю повертаються на наступні».

А далі зал просто неможливо було зупинити. Хлопці, почувши перші ноти пісні «Хулігани», почали слемитися (дії, коли люди штовхаються і врізаються один в одного під музику в ігровій формі).

Декілька разів натовп зривався гучними вигуками «Тартак» у ритм аплодисментів, і в такі моменти здавалося, що ти знаходишся на трибунах стадіону серед тисячів фанатів.

Оскільки в залі знаходилось багато дітей, то «Моральний секс» перетворився на «кекс», а дорослі забавки стали дитячими. Сашко Положинський запропонував присутнім дітям вийти на сцену та спробувати «посерфити» – пірнути зі сцени в натовп. І діти з радістю це зробили.

Наостанок Сашко попрощався та сказав: «Харків порвав нас на клапті!». Це відчуття взаємне, адже публіку гурт «Тартак» також добряче пошматував. Після їх виступу хочеться жити, любити, творити, віддаватися, боротися та бути знаючими і значущими. Все просто  ̶ енергія породжує енергію, імхо.

© Галина Нікітіна

Фото: Андрій Азаров

Реклама

А поделиться?