В Харькове выступил культовый современный украинский поэт



Головне – тримай при собі свою віру,

свою любов і свою упертість

«Сьогоднішній вечір має назву, що ні до чого не зобов’язує», – звертається Сергій Жадан до аудиторії. Напевно, поет лукавить. Місце, де проводиться поетичний вечір, теж незвичайне, бо нечасто почуєш вірші зі сцени Харківської філармонії. Яка ж назва сьогоднішнього заходу? Вона проста – «Старі та нові вірші». Але за нею стоять сотні й сотні рядків на різноманітні теми, які об’єднують різні етапи творчості.

Вечір починається з воєнної тематики. Вірші «Пам’яті всіх», «Вони б мали називати тебе сестрою», «Київська прописка, середня освіта», «І ти водив полки, і займав міста» є так само актуальними, як і на початку війни. Завдяки чудовій акустиці зали, аудиторія відчуває кожне слово, за яким зрозуміло, що «ті, що вижили, погано сплять», але водночас «з випаленими очима й залізом в ключиці жити далі потрібна вагома причина». На щастя, багатьом з нас не відомі страхи війни, які поет намагається нам передати, але присутні розуміють, наскільки тяжко бути там, де вибухають гармати та кулі ріжуть повітря, де людина радіє кожній миті свого життя.

Вірш «Марат», що врешті-решт став піснею, нагадує нам, що на дворі весна, хоч і холодна, але весна. «Боксер» та «Радість – те, що дається з боєм» закликають нас боротися, бо наше життя – бій, якій закінчується лише по смерті. Кілька творів про сніг. До речі, на один з цих віршів гурт «Сестри Тельнюк» нещодавно зняв відео.

«Мені 42»… автор посміхається та згадує, що вірш було написано минулого року. Далі за програмою Жадан читає кілька творів про кохання, серед яких «Ти так давно не голився», «Декому краще вдаються приголосні», «Ловити її, мов рибу», «Світло горіло всю ніч до ранку», «Вони навіть можуть жити в різних містах». Буденне життя показане крізь призму стосунків чоловіка та жінки, які не завжди є романтичними та щасливими, часом вони дивні та незрозумілі, але без них ніяк.

Тему кохання змінює Великодня тематика. Лунають вірші різних років. Несподівано Жадан кладе на сцену книгу. Автор звертається до аудиторії та закликає зробити запис привітання для українського поета та видавця, власника видавництва «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га». Зала галасує та вимахує рука у камеру мобільного, що записує відео послання. Таким чином аудиторія долучилася до поздоровлень видавництва з 25-річчям. Вкотре переконуюся, що виступи Жадана цікаві та непередбачувані, завжди є живе спілкування з залою.

Повітря знову наповнюють рядки про сучасні проблеми та виклики нашої країни. Патріотизм та зрада, життя та смерть, кохання та ненависть, допомога та байдужість – ці всі поняття раз по раз постають у поезії Сергія Жадана. Нитки пам’яті в’яжуть різних людей та різні події докупи. Ти розумієш, що «герої не вмирають від стаціонарного лікування», що «весна приходить до сірої зони», що «все, як сто років по тому». Поетові дарують квіти, він шуткує, кладучи їх до своїх ніг, що таким чином поволі перетворюється на пам’ятник.

«Південно-західна залізниця», «Мій старий», «Доки тебе стереже твоя спрага» логічно завершують виступ. Останніми лунають добре знані поезії «Риба» та «Жінка». «Хай забуває навіть про мене, але про мене хай забуває в останню чергу» – останні слова аудиторія вигукує разом з Сергієм.

Раз по раз Жадан доводить, що є народним поетом. Йому близькі теми, які близькі українцям. Він не цурається вступати у полеміку із народом та владою, він є таким, яким є. Хтось його розуміє, хтось ненавидить, але мало кого Жадан лишає байдужим. Разом із читачем поет намагається знову пережити прекрасні миті кохання, згадати тих, кого вже з нами немає, розібратися у причинах та наслідках подій, що роблять історію нашого життя. Сергій вміє виокремити головне з-поміж дрібниць життя та знайти потрібні слова, аби кожен з нас задумався над тим, що було, що є і що буде, імхо.

© Олег Пічугін

Фото: Катя Осадча

Реклама

А поделиться?