У Харківському художньому музеї працює виставка японської кольорової ксилографії


Вперше у Харкові! 14 серпня в рамках проекту «Музей – гість» в Харківському художньому музеї відбулось відкриття виставки японських гравюр XVIII – XIX ст. з колекції Музею японської гравюри (м. Дніпро). В експозиції представлено 100 унікальних графічних творів, що оповідають про життя самураїв, японських куртизанок та акторів театру Кабукі. Це кольорові ксилографії відомих японських митців: Кунісада Утаґава, Кійонаґа Торіі, Утамаро Кітаґава, Кунійосі Утаґава, Кійотіка Кобаясі, Кунітіка Тойохара і ін.

Утаґава Кунійосі (1797-1861). Сцена з вистави театру кабукі. Кольорова ксилографія

Японська кольорова ксилографія – унікальне явище в історії світового мистецтва. На кожному етапі розвитку образотворчого мистецтва у Японії вона мала власний неповторний вигляд. Однак лише за періоду Едо (1613-1868) відбулося відокремлення гравюри у самостійний вид мистецтва.

Дереворити XVII ст. створювалися маловідомими художниками та призначалися переважно для ілюстрування розважальних видань та навчальних посібників. Вони були чорно-білими. Пізніше їх почали підфарбовувати кіновар’ю, жовтою та зеленою фарбою. Введення у вжиток кольорового друку традиційно відноситься до середини 1760-х років.

Японська кольорова гравюра на дереві (ксилографія) – була результатом колективної творчості. Художник малював чорно-білу основу та позначав кольори окремих деталей, різьбяр безпосередньо переносив зображення на дерево. Загальне колористичне вирішення гравюри значною мірою залежало від друкаря. Для кожного кольору вирізалася окрема дошка. Колективний метод роботи художника, різьбяра та друкаря, вузька спеціалізація майстрів зумовили своєрідність японської ксилографії. Саме їй випала нагода відіграти певну роль в культурі Японії XVIII – початку ХХ ст.

У численних багатосюжетних творах знайшли своє втілення події, що відбувалися у житті містян, поширювалися нові ідеї та настрої, формувалася культурна традиція. В образотворчому мистецтві найбільш характерною формою цього виду творчості стала гравюра укійо-е («мистецтво плинного світу»). Квінтесенція розуміння такого роду гравюри викладена у повісті «Нові часи» (1661): «Ми живемо лише мить. І цієї миті насолоджуємося красою місячного світла, снігом, цвітінням сакури та відтінками осіннього листя клену. Ми радіємо дню, що зігрітий теплом вина, бідність дивиться нам в обличчя, але ми не дозволимо аби смуток поборов нас. Ми пливемо за течією життя, немов гарбуз, що був підхоплений потоком. Це і носить назву плинного мінливого світу».

Природа завжди відігравала важливу роль у зображенні радощів життя. Однак, протягом XVII – XVIII ст. і особливо у XIХ ст., атмосфера життєствердного буття передавалася у першу чергу в портретах красунь (бідзін-ґа) та акторів театру Кабукі (якуся-е). Кольорова гравюра подарувала їхнім образам безсмертя.

Друга половина XVIII ст. вважається часом, коли мистецтво ксилографії сягнуло найвищої точки розвитку. У цей час працювали такі майстри як Кітаґава Утамаро, Утаґава Кунімаса, Харусіґе Судзукі та багато інших. Наразі з творчістю означених митців можна познайомитися на виставці, яка дає яскраве уявлення про унікальне японське мистецтво, що сприймається у наші дні як символ культури цієї країни у цілому.

Музей японської гравюри у м. Дніпро було відкрито 2016, напередодні проведення року Японії в Україні (2017). Його унікальна колекція кольорової гравюри формувалася протягом 10-ти років. Нині вона налічує понад 300 експонатів 55-ох художників – найвідоміших майстрів цього виду мистецтва.

Виставка «Відбиток сонця, що сходить» працюватиме в Харківському художньому музеї до 5 листопада 2017 року.

А поделиться?