Кохання і фатум письменника й кобзаря Гната Хоткевича


31 грудня 1877 року в Харкові у сім’ї кухаря та прислужниці народився Гнат Хоткевич (на знімку). Родина купця, в якого служили батьки майбутнього письменника, щоліта виїжджала у село Деркачі, забираючи з собою Хоткевичів. Там малий Гнат якось познайомився зі «сліпим дядьком Павлом», який навчив хлопчика грати на бандурі — і відтоді Хоткевич не розлучався з інструментом. Навчався кмітливий хлопець у Харківському реальному училищі, яке блискуче закінчив, потім вступив до технологічного інституту. Ще в училищі почав захоплюватися історією та фольклором, всерйоз узявся за українську літературу, до вивчення бандури додав заняття з гри на скрипці.

На час студентства припадають перші кроки Хоткевича в письменництві: 1897 року було надруковано його оповідання «Грузинка». Одногрупників дивувала неймовірна працездатність Хоткевича: мало того що він гарно навчався, та ще й встигав годинами грати на бандурі, часто — просто неба, разом зі сліпцями-кобзарями, яких на той час було багато на харківських вулицях. «Вправно грає. Аби ще очі вийняти, то був би знатний кобзар», — казали старці, почувши гру молодого Хоткевича. Звісно, така діяльність не залишилася поза увагою царської охранки: студента виключили з інституту й на два роки вислали з Харкова.Не довго думаючи, Хоткевич взяв бандуру й поїхав «у Київ, до Лисенка». На той час Гнат мав уже солідний репертуар не тільки з народних, а й із власних композицій. Микола Віталійович почув гру молодого музики та запропонував йому місце соліста-бандуриста із зарплатою в 60 рублів на місяць. Почалися численні виступи з бандурою, а тим часом керівництво інституту поклопотало за здібного студента, і згодом його повернули на навчання.У 1902 році Хоткевич зібрав кобзарів та лірників України й організував їхній виступ під час ХІІ археологічного з’їзду у Харкові. Після закінчення університету молодий інженер влаштувався у технічний відділ Харківсько-Миколаївської залізниці. Там організував перший в Україні робітничий театр, видав першу книжку «Поезія у прозі».Захоплення музикою звело письменника з дочкою запорізького купця Катериною Рубанович. Дівчина була музично обдарованою — тож спільні інтереси з часом сприяли їх одруженню.1905 року Гната обрали головою страйкового комітету й відправили делегатом до Москви. Повернувшись до Харкова, Хоткевич опинився у «чорних списках» та емігрував до Галичини. Робітники-залізничники таємно провезли його до кордону, перетнути який допомогли зв’язки Лесі Українки — з нею Хоткевич товаришував. Так митець із дружиною та двома дітьми опинився у Львові. Там письменник-кобзар давав концерти, швидко зблизився з інтелігенцією. За порадою нових знайомих Хоткевич поїхав на Гуцульщину — у село Криворівню — і просто-таки закохався у цей край: «Як я роззявив рота від здивування, то так із роззявленим ротом ходив усі ті шість років», — згадував пізніше письменник. Його дивували Карпати, гуцульські звичаї та мова. Він так надихнувся цим краєм, що написав місцевим діалектом повість «Камінна душа», п’єсу про Довбуша і великий роман про нього, серію оповідань «Гірські акварелі» та «Гуцульські образки». Хоткевич створив унікальне явище — Гуцульський народний театр. Переважна більшість акторів були неписьменними селянами й вивчали ролі на слух, але грали настільки переконливо, що з часом їх почали запрошувати на гастролі Буковиною, Галичиною і навіть до Польщі. Захоплювалася цим театром Марія Заньковецька — кажуть, на його розвиток вона віддавала чи не всі свої заощадження. Паралельно Хоткевич виступав із концертами й уклав перший підручник із гри на бандурі. Однак заняття Хоткевича не приносили грошей — родина фактично жила у злиднях. Не витримавши нужденного життя в далекому селі, дружина покинула його й поїхала до батьків у Москву, залишивши чоловіка з трьома дітьми на руках.«Солом’яний удівець» страждав недовго: зійшовся із заміжньою жінкою — вчителькою та письменницею-початківцем Катрею Банах-Гриневичівною. Згодом Хоткевич вирішив, що небезпека арешту минула, й повернувся у Велику Україну. Коханка поїхала за ним, але, народивши сина Володимира, вчинила, як і її попередниця: кинула малюка чоловікові й свекрусі, а сама повернулася до Львова.Гнат залишив матері чотирьох своїх дітей і оселився в Києві. Він влаштував гастролі Гуцульського театру Наддніпрянською Україною, навіть встиг організувати поїздку з виставою до Москви. За деякий час його все-таки затримали й вислали до Воронежа, де він прожив п’ять років — з 1912-го до 1917-го.Із вигнання Хоткевич повернувся зі значним доробком: одразу видав перший том «Історії України», завершив і надрукував тетралогію «Богдан Хмельницький», взявся за тетралогію про життя Тараса Шевченка під назвою «В сім’ї геніїв», працював над перекладами Шекспіра, Мольєра, Гюго та розвідками на тему театру, досліджував українські народні інструменти. Працюючи викладачем літератури в Харківському технікумі, паралельно читав лекції про кобзарів, вів клас бандури в музично-драматичному інституті, організував робітничий хор та інструментальний ансамбль в одному із сіл, редагував літературно-громадський тижневик «Гасло»…У технікумі 43-річний Хоткевич познайомився з 20-річною студенткою Платонідою Скрипко, й вони одружилися. Через 10 років Хоткевич у селі Високому під Харковом придбав недобудований дім для родини: на житло він витратив аванс, отриманий за восьмитомник власних творів. Там і народилася його найменша дочка Галина на додачу до старшенького Богдана. Виживали з латочки городу, на якому рачкувала уся родина.Та чорне крило репресій накрило Хоткевича: його твори зняли з друку за «невідповідне ідейне спрямування». Видавництво вимагало повернути гонорар, і, щоб віддати борг, письменник розпродавав власні речі, працював на кількох роботах одночасно — але злидні все одно не відступали. Зацькований і принижений, Хоткевич зважився написати листа Сталіну з проханням виділити пенсію. «Як мені далі жити? Мене позбавили праці і хлібних карточок. Ми голодуємо. Я спроможний купити лише один кухоль квасолі на день, з якої варимо на всіх юшку… На двох дітей маємо тільки одну пару чобіт, а їм треба ходити до школи… У нас нічим топити. Вода в хаті замерзає…».Революційна трійка розглянула скаргу Гната Хоткевича. Відбувся трус на квартирі письменника: вилучено документи, мисливську рушницю. Хоткевича арештували. Через три місяці допитів 60-річний письменник «зізнався» у тому, що є німецьким шпигуном. 8 жовтня 1938 року його розстріляли, а особисте майно конфіскували.Того ж року сина Богдана виключили зі школи за те, що відмовився вступати до комсомолу. 10 років радянських концтаборів довелося відбути дружині Хоткевича, синові — 15! Тільки Галині вдалося втекти від комуністичного пекла за кордон.

Ганна ЧЕРКАСЬКА.

А поделиться?